НАША ЗАЧЕПИЛІВЩИНА - ЛАГІДНА І МИЛА,
ВОДНОЧАС ВЕЛИЧНА І ПРОСТА !
Вона наша мала Батьківщина! Тут ми живемо,тут черпаємо
сили і відпочиваємо душею. Вона прекрасна і неповторна!
С и м в о л и Зачепилівського району
Зачепилівський район має площу -794000кв.км.
Складає 2,5 % від території Харківської області
Район межує з Сахновщинським,Кегичівським та Красноградським районами Харківської області,Карлівським та Машівським районами Полтавської області,Магдалинівським та Новомосковським районами Дніпропетровської області.
Населення району -15,5 тис.
Селищ міського типу – 1
Сільських населених пунктів -37
Район об’єднує 9 сільських рад та 1 селищну раду
Територія району розташована на межі лісостепу і степу, на ній протікає 5 річок. Найбільша річка Оріль –довжиною-87км.
Зачепилівщина пишається!
З 1879 по 1893 роки в наших краях, в с.Гранківка (Олександрівка), декілька разів гостював у свого брата Модеста Ілліча Чайковського- великий композитор Петро Ілліч Чайковський.
В селі Орчик понині, з 1805 року береже у церковних дзвонах свою нетлінну християнську цінність Свято-Миколаївський храм - пам’ятник архітектури дерев’яного зодчества 19 ст.
Скарбниця талантів землі Зачепилівської
З нашої Зачепилівської землі, ступив юнак Леонід Первомайський у широкий світ життя літератури
В золотому фонді радянської української літературі залишили свої твори письменник, журналіст- Антон Хижняк, поет,публіцист -Микола Рудь,письменник- Федір Злидень.
В радянській Україні відомим було ім’я нашого земляка, художника Юрія Злидня.
Зачепилівську середню школу в 1941 році закінчив Микола Антонович Сіроштан.
Згодом його ім’я стане відомим ,- як професора, академіка технологічної академії наук,
заслуженого працівника вищої школи України, Президента Всеукраїнської асоціації викладачів економіки.
Слава і гордість нашого краю
19 вересня 1943 року Зачепилівський район було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Саме в ці дня після визволення Зачепилівського району і були
Мобілізовані поливом військоматом наші земляки -18 річні юнаки та чоловіки до 55-ти років і направлені поповненням в дивізії, які визволяли район. Через декілька днів
ці воїни приймали участь у форсуванні Дніпра. Майже місяць тривали кроваві бої на Пушкарівському плацдармі. Після визволення села Пушкарівки, загиблих було поховано в чотирьох братських могилах. Всього на тій території спочило біля 12 тисяч воїнів - зачепилян тут полягло 1800 чоловік.
Зачепилівщина пишається всіма своїми синами, які з перших днів війни
пішли захищати свою країну,які перенесли на своїх плечах лихоліття та
всі випробовування цієї кровавої війни.
П'ятеро наших земляків у роки Великої Вітчизняної війни стали Героями Радянського Союзу — Бурмака В. А., Кизима А. І., Коваленко П. Д., Нечипоренко М. Г., Сипало
Ми вдячні їм за Велику Перемогу , а з нею за наше життя і свободу!
Зачепилівщина, як і вся країна відбудовувала свій край після війни.
За досягнення у розвитку сільського господарства 18 жителів нашого району удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Тільки у 1966 році урядовими нагородами відзначені 90 трудівників сільського господарства.
Із с и в о ї давнини
Точної дати створення селища Зачепилівки не встановлено. За одними джерелами вона була заснована запорізькими козаками в першій половині XVII ст., за іншими — в кінці XVII — початку XVIIІ ст., коли переселенці з Полтавського козачого полку . а також вихідці з Правобережної України, які тікали від гніту польської шляхти осіли хуторами на берегах Орчика, Берестової й Орілі.
Так першими виникли села Зачепилівка та Вшивка(с.Миколаївка). Одночасно проходить захоплення окремими старшинами Полтавського козачого полку шляхом ще вільних приоральських земель за особі винагороди. Так великим земельними угіддями стали володіти Семен та Павло Кочубеї, Зіньківський. Козир,ін. Із «Описи хуторов и слобод, находящихся за Украинской линей».яка складена у 1760 році ,вказуються окремі поселення, які зараз входять до складу Зачепилівського району. Так хутір Можарове заселений в 1732 році на дачах Павла Кочубея. В той час тут було 5 чоловік населення,хутір Семенівський, або як іноді його називають Ляховим або Жуковим, заснований в 1780 році на дачах обозного Семена Кочубея,слобода Сомівка виникла в 1753 році. Спочатку тут проживало лише 45 жителів.Слобода Пекельне почала існувати на землях Павла Кочубея в 1758 році, а Хутір Займанський в 1741 році.
Головним заняттям жителів було землеробство. Деякі з поселенців рибалили, полювали,займалися бджільництвом. Господарська діяльність їх в той час ніким не
Контролювалася і не обмежувалася. За домовленістю з землевласником поселенці сплачували йому податок, в основному натурою.
Великою бідою в той час були набіги татар.Останній значний напад була під час війни з турками в 1768-1769роках і їх союзником кримським ханом. Чимало поселень було спалено. Згідно даних катеринівської цивільної канцелярії, яка знаходилася при Вільовській фортеці, тільки в слободах Мажаровій і Пекельній, які від Кочубея перейшли у власніть фон-Штофеля, у вересні 1769 року: зарубаний один стадний, взято в полон 32 чоловіки, захоплено 1702 коней,15191 вівця,1232 голови великої рогатої худоби.
Щоб захистити південні кордони, російський уряд споруджує в 30-х роках 17 ст.
Українську укріплену лінію,яка тяглася по ламаній лінії від Северського Дінця до Дніпра вздовж річок Берестова та Оріль. Охоронну службу несли 20 полків, які були укомплектовані з російських селян в основному з Курської і Воронезької губерній.
Після укладення мирної угоди з Туреччиною, Українська лінія втратила своє призначення, а охоронці оселилися поблизу тих фортець, де їм довелося нести службу.
Так виникли російські села на нашій території – Леб’яже, Руський Орчик та Залінійне. які саме були розташовані на Українській лінії.
Так , наприклад саме з Українською лінією пов’язана назва села Залінійне- «за лінією».Першими поселенцями були Субачеви,Третякови,Позднякови,Караченцеви.
І по цей час ці прізвища існують в селі.
Після спорудження в 1771 році нової сторожової лінії з центром в Олександрівській фортеці (нині Запоріжжя) напади татар припинилися.
Головна маса населення- селяни вели винятково натуральне господарство. Селянська сім’я замкнута в тісне коло своїх повсякденних потреб, була одночасно і виробничником і споживачем. Їжа,одежа,хатня обстановка,предмети господарського вжитку- все це зроблено власною працею членів сім’ї. Накопичення велось натурою - скиртами хліба, сіна, запасами зерна, живою худобою та ін.
На Україні в 1783 році було введено кріпацтво. В кінці 18ст. йде заселення вільних степів кріпаками. В кінці 18ст. і в першій половині 19ст. ціна на людську душу була мізерною. Оплачувались тільки переписані душі чоловічої статі. Жінки цих душ,діти а також брати,онуки,які народилися після перепису, віддавалися даром. Земля без душ в той час була дуже дешева.
В 1802 році була утворена Полтавська губернія. Зачепилівка стала волосним центром.
У першій половині 19ст. пошесть холери завдала великої шкоди населенню цього краю. Неврожаї 30-х років примусили царський уряд у 1841 році видати наказ про розведення в поселеннях картоплі. За успішне вирощення її для поміщиків була встановлена навіть винагорода.
В 1861 році було відмінено кріпацтво. Поступово зростають села, з’являються нові виробництва. Наприклад в с.Семенівка в 1885 році працює цегельний завод,трохи пізніше починає працювати завод «лошадей упряжного и рабочего сортов, крупного рогатого скота,мериносовіх овец и свиней». У плавнях р.Оріль та села Сомівка відомі поклади торфу. Працює велика кількість вітряків..Проводяться ярмарки..Головну масу населення складають українці (95%),більшість населення православної віри (97%).
Вже в той час було збудовано 10 церков.
Причинами малоземелля було непродумане розподілення земель після реформи 1861 року. Наприклад батько змушений був ділити свій наділ між дорослими дітьми,батьківська земля,переходячи у спадщину,все дробилася і дробилася. Малоземельні селяни змушені були здавати свою землю в оренду, продавати, батракувати.
У 1905 році у Зачепилівці було створено сільськогосподарське товариство,
метою якого було «підвищення рівня господарювання та створення культурно-показових ділянок на землях, що належали членам товариства» Такі товариства створювалися для активізації сільськогосподарського виробництва та визначення найкращих господарств. Так у 1913 році житель с.Абазівка В.Ф.Завгородній був нагороджений премією у розмірі 200 крб.,як один з найкращих господарів у Полтавській губернії. На той час за ці гроші можно було купити гарний будинк або 2-х коней.
Але було багато бідних людей,які не могли прокормити свої родини
В селах невдоволені стали організовувати заворушення проти нинішніх порядків.
Відбулася перша революція 1905-1907 рр.
У січні 1918 року волосна управа була розпущена і була створена волосна Рада селянських депутатів.
Весною 1918 року Зачепилівка була захоплена німецько-австрійськими військами разом з гайдамаками, які намагалися використати німецькі війська для звільнення України від Московської окупації.
Україна вийшла з громадянської війни пошматованою і роздертою сусідніми державами.
У червні 1920 року у Зачепилівці було організовано волосний комітет незаможніх селян,який займався розподілом поміщицьких земель,поліпшував умови життя бідноти.
У цьому ж році були проведенні вибори і обрані виконавчі комітети.
В країні почалося будівництво соціалізму. 1 крок - індустріалізація.2-гий кроу колективізація.
Напередодні 1940 року на території Зачепилівського району було 27 сільских рад, 67 колгоспів, 42 школи, 90 бібліотек
Зачепилівщина, як і вся країна відбудовувала свій край після війни.
За досягнення у розвитку сільського господарства 18 жителів нашого району удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Тільки у 1966 році урядовими нагородами відзначені 90 трудівників сільського господарства.
Саме сьогодні, в час духовного відродження
України,значно підвищився інтерес читачів до історії
минулого нашої держави. Значну роль в цьому відіграє
бібліотечне краєзнавство. При Зачепилівській ЦРБ існує
музей – це своєрідна енциклопедія подій історії життя
нашого краю.
Маючи достатньо матеріалу з краєзнавства,
бібліотека стає головним інформаційним центром для всіх
категорій наших користувачів.
Коментарi